ПРО ВИЗНАННЯ СПІЛЬНИМ СУМІСНИМ МАЙНОМ ТА ВИЗНАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА СПАДКОВЕ МАЙНО

Постанова 02.08.2023, Справа № 640/1851/19, провадження № 61-13504св21, ВС у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС: головуючого - Крата В. І., https://reyestr.court.gov.ua/Review/112664717

---

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус, про визнання спільним сумісним майном та визнання права власності на спадкове майно. Позов мотивований тим, що помер її син, ОСОБА_4, за життя заповіту не складав, єдиним спадкоємцем першої черги за законом є вона, його матір. Рішенням районного суду від 08.08.2018 у справі № 638/20596/16-ц, яке частково залишено в силі судом апеляційної інстанції, встановлено факт сумісного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у період з травня 2011 року по 22.07.2016, у зв`язку з чим визнано пайовий внесок в розмірі 264,5 тис. грн та автомобіль «TOYOTA, спільним сумісним майном. Також визнано за ОСОБА_2 право власності на частину пайового внеску в розмірі 264,5 тис. грн у ЖБК на будівництво квартири площею 40,7 кв. м, та право власності на частину автомобіля TOYOTA. В частині вимог щодо зміни черговості спадкування було відмовлено. Проте не вирішеним залишилось питання щодо права спадкування на майно, придбане ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в цей же період, яке було оформлено на ім`я ОСОБА_2, зокрема, легковий автомобіль «VOLKSWAGEN, пайовий внесок в розмірі 514,1 тис. грн, належний їй, як асоційованому члену ЖБК. Вважала, що частка ОСОБА_4 у спільній власності подружжя, незважаючи на оформлення його на ім`я ОСОБА_2 , складає частку та підлягає спадкуванню на загальних підставах.  ОСОБА_1 просила визнати вищевказане майно спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як подружжя, визнати, що частка померлого у спільній власності подружжя, складає частку у праві власності, визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її сина ОСОБА_4 , який помер, право власності на спадкове майно. Місцевий суд рішенням від 28.12.2020, яке залишене без змін апеляційним судом (постанова від 05.07.2021) позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив, мотивував тим, що рішенням суду в іншій справі встановлено факт сумісного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у період з травня 2011 року по 22.07.2016. У зв`язку з цим на майно, придбано у зазначений період, розповсюджується режим спільного майна подружжя, набутого ними за цей час в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти, спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 є його мати ОСОБА_1 , яка в межах встановленого законом строку звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, тому дійшов висновку щодо визнання за позивачкою права власності на частину спірного майна в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 , який помер.  Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, в частині задоволених позовних вимог про визнання майна спільним сумісним майном, визнання частки померлого в такому майні скасував з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у їх задоволенні; в частині визнання в порядку спадкування за законом права власності на спадкове майно, на частку у праві спільної власності на пайовий внесок, оформлений на ім`я ОСОБА_2 у сумі 514 150,00 грн, як асоційованого члена ЖБК , та на частку у праві спільної власності на автомобіль марки «VOLKSWAGEN, рішення нижчих судів залишив без змін.

---

Короткі висновки:

Ø визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень ст.16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування

---

Позиція Верховного Суду

Ø Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (ст.74 СК України).

Ø При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Ø Тлумачення ст.74 СК України свідчить, що нею регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. У ст.74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (див. постанову ВС у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС від 10.05.2023 у справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22)).

Ø У статтях 57 та 58 СК України передбачені випадки для подружжя, за яких майно є особистою приватною власністю. Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зокрема, особистою приватною власністю для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є: майно, набуте нею, ним до проживання однією сім`єю; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

Ø Згідно із ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Ø У постанові ВС у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС від 18.01.2023 у справі № 466/1403/20 (провадження № 61-10035св22) зазначено, що «для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом ст.392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Відповідно до ч.1 ст.25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (ч.4 ст.25 ЦК України). З урахуванням зазначеного, ВС резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень ст.16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування. Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено ВС у постановах: від 20.06.2018 у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20.06.2018 у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20.03.2019 у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22.04.2020 у справі №601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22.04.2020 у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27.05.2020 у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16.09.2020 у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах».

…

Ø У справі, що переглядаються, суди встановили, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.08.2018 у справі № 638/20596/16-ц, яке набрало законної сили, зокрема, встановлено факт сумісного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в період з травня 2011 року по 22.07.2016. Тому зробили обґрунтований висновок, що майно, набуте ними за час спільного проживання, належало їм на праві спільної сумісної власності, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті її сина ОСОБА_4 права власності на спадкове майно, зокрема на частку у праві спільної власності на пайовий внесок ОСОБА_2 у сумі 514 150,00 грн, як асоційованого члена ЖБК «Набережний квартал Схід 1», та автомобіль марки «VOLKSWAGEN GOLF PLUS» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Ø Суди першої та апеляційної інстанцій проаналізували доводи відповідача про те, що спірне майно придбавалося за її власні кошти, дослідили та оцінили відповідні докази у їх сукупності та обґрунтовано ці доводи відхилили, у зв`язку з чим зробили висновок, що ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності права власності на майно, набутого під час фактичних шлюбних відносин, докази, які надала ОСОБА_2 , не свідчать про те, що саме ці кошти витрачено на придбання нею особисто спірного майна.

Ø Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права в цій частині позовних вимог, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень ВС (ст.400 ЦПК України).

Ø Тому висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постанові ВС від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18.

Ø …суди не звернули увагу, що у зв`язку зі смертю правоздатність ОСОБА_4 припинилась, тому позовні вимоги про визнання спільним сумісним майном ОСОБА_2 разом з померлим ОСОБА_4 пайового внеску ОСОБА_2 у сумі 514 150,00 грн, як асоційованого члена ЖБК «Набережний квартал Схід 1» та автомобіля марки «VOLKSWAGEN GOLF PLUS»; визнання, що частка померлого ОСОБА_4 , зокрема у праві власності на пайовий внесок, оформлений на ім`я ОСОБА_2 у розмірі 514 150,00 грн, як асоційованого члена ЖБК «Набережний квартал Схід 1», та автомобіль марки «VOLKSWAGEN GOLF PLUS, зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 , складає частку, не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності. У зв`язку з чим рішення судів в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

ПИТАННЯ ВИЗНАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА МАЙНО ЗА СПАДКОЄМЦЕМ ПО ЗАПОВІТУ, ЯКЩО Є СПАДКОЄМЕЦЬ ПО ЗАКОНУ (НЕПРАЦЕЗДАТНА ДРУЖИНА)

Постанова 02 листопада 2021 року, справа № 572/1551/20, провадження № 61-1498св21, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100846753

---

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з  позовом до ОСОБА_2 , міської ради, у якому просив визнати за ним право власності на квартиру, грошові вклади з належними до них відсотками, індексаціями та компенсаціями в Ощадбанку, як на спадкове майно після смерті ОСОБА_3. В обґрунтування позову зазначав, що помер його дід  ОСОБА_3 , після смерті якого залишилося вищевказане спадкове майно. Згідно з заповітом від 06.09.2018 усе своє майно дід заповів йому, тому він звернувся до нотаріуса, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки на день смерті заповідача за місцем, де він проживав, була зареєстрована дружина спадкодавця - ОСОБА_2.  При цьому заявник стверджував, що хоча відповідач і була зареєстрована зі спадкодавцем, однак фактично проживала окремо. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити. Місцевий суд рішенням від 07.09.2020, яке залишене без змін апеляційним судом (постанова від 20.12.2020), позов задовольнив частково, визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири та 1/2 частку грошового вкладу; суди виходили з того, що  хоча ОСОБА_3 склав заповіт, за яким заповідав заявнику все майно, однак на момент смерті заповідача його непрацездатна дружина була спадкоємцем першої черги за законом, заяву про відмову від спадщини не подавала та як особа, що має право на обов’язкову частку у спадщині спадкує половину від частки, яка б належала їй у випадку спадкування за законом.  Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, вказавши, що позивач не довів факт того, що ОСОБА_2 фактично не проживала із  ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, а також не спростував права відповідачки на обов'язкову частку у спадщині, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

---

Позиція Верховного Суду

Ø Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Ø Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

Ø Частиною 1 ст.1222 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Ø Згідно зі ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Ø Відповідно до ч.1 ст.1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Ø Статтею 1258 ЦК України визначено черговість спадкування за законом, зокрема спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 ЦК України.

Ø У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у т. ч. зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України).

Ø За приписами ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Ø Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч.3 ст.1268 ЦК України).

Ø Також згідно з п.3.21 та 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Ø Відповідно до вимог ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Ø Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною (ч.1, 5 ст. 1273 ЦК України).

Ø Згідно з ч.1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст. 1296 ЦК України).

Ø Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч.3 ст. 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Ø Відповідно до ч.1 ст. 29 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент подання позовної заяви) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Ø Таким чином, положення ст.29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від зареєстрованого місця її проживання.

Ø Право на вибір місця проживання закріплено у ст.33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Ø Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Ø Частина 3 ст.1268 ЦК України вимагає наявності фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Ø Апеляційний суд правильно вказав, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Ø Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ø Установивши, що позивач ОСОБА_1 за допомогою належних та допустимих доказів не довів факт того, що ОСОБА_2 фактично не проживала із  ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, а також не спростував права відповідачки на обов'язкову частку у спадщині, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Ø Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах ВС від 04.09.2019 в справі № 450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18) та від 09.12.2020 в справі № 554/3192/16-ц (провадження № 61-114св20), оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.