ПИТАННЯ ЮРИСДИКЦІЇ СПОРУ ПРО ВИЗНАННЯ ПРОТИПРАВНОЮ ВІДМОВИ ТА ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ОРГАНУ ДВС ЗНЯТИ АРЕШТ З СПАДКОВОГО МАЙНА

ПОСТАНОВА 22.01.2020, Справа № 340/25/19, Провадження № 11-669апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Князєва В. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/87144568

---

ОСОБА_1, яка є спадкоємицею ОСОБА_2, під час оформлення свідоцтва про право на спадщину на майно стало відомо, що згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у реєстрі 13.12.2011 зареєстровано обтяження на все невизначене майно, власником якого є ОСОБА_2, на підставі постанови про арешт майна боржника від 13.12.2011, винесеної органом ДВС.   ОСОБА_1 звернулась до органу ДВС із заявою про зняття арешту з майна ОСОБА_2 , на що отримала відповідь про відсутність підстав для зняття арешту, оскільки на виконанні органу ДВС відсутні виконавчі провадження, боржником за якими виступає ОСОБА_2 , до того ж виконавче провадження, боржником за яким виступав ОСОБА_2 , завершене у 2012 році та знищене у зв`язку із закінченням терміну зберігання, про що складено акт.  Вважаючи відмову в занятті арешту на майно протиправною, ОСОБА_1 у січні 2019 року звернулася до окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати неправомірною відмову органу ДВС  зняти арешт та зобов’язати орган ДВС зняти арешт з майна. Місцевий окружний адміністративний суд рішенням від 18.01.2019, яке залишено без змін апеляційним адміністративним судом (постанова від 24.04.2019), позов задовольнив. Судові рішення мотивовано тим, що відповідачем не доведено наявності відкритого виконавчого провадження та не підтверджено належними доказами правомірності існування арешту, накладеного на нерухоме майно ОСОБА_2 , а наявність у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про цей арешт перешкоджає позивачці зареєструвати у визначеному законом порядку право власності на відповідне майно. При цьому невиконання відповідачем свого обов`язку щодо необхідності зняття арешту з майна ОСОБА_2 при завершенні виконавчого провадження є протиправним. Верховний Суд рішення нижчих судів скасував та провадження у справі закрив, вказавши, що суди помилково розглянули цю справу в порядку адміністративного судочинства, оскільки цей спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

---

Короткий висновок:

27.  Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу ДВС при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.  

---

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21.  Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

22.  Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

23.  Положеннями ч.1 ст. 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

24.  Згідно із ч.3-5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу ДВС, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу ДВС, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у ч.6 ст.61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені п.1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

25.  З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу ДВС лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

26.  Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

27.  Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу ДВС при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.  

28.  Так, підставою цього позову позивачка визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні її спадкових прав на нерухоме майно.    

29.  За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивачки,  пов`язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову.

30.  Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди помилково розглянули в порядку адміністративного судочинства справу за позовом ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_2 - боржника у ВП  № 23555996, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого судом цивільної юрисдикції, оскільки цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Позов спадкоємця про зняття арешту з майна. Питання (не)належного відповідача

Постанова 09.08.2021, справа № 285/2558/19, провадження № 61-19356св20, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати КЦС: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),Карпенко С. О., Стрільчука В. А., https://reyestr.court.gov.ua/Review/98947544

---

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила зняти арешт з майна за постановами державного виконавця від 16.07.2010 та від 14.02.2015 за виконавчим провадженням з примусового виконання виконавчого листа, виданого 11.06.2010 місцевим судом про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь Банку заборгованості за кредитним договором; скасувати відповідні записи про проведену державну реєстрацію арештів.  Відповідачем в позові був вказаний ВДВС; третя особа - приватний нотаріус.  Позов був обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є рідним братом ОСОБА_2, який помер. ОСОБА_1 був єдиним спадкоємцем ОСОБА_2. При зверненні до нотаріуса ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні заяви про прийняття спадщини на тій підставі, що на квартиру, яка належала спадкодавцю ОСОБА_2 , накладено арешт. ОСОБА_1 звернувся за зняттям арешту до ВДВС та отримав відмову, що і змусило звернутися з позовом до суду. Місцевий суд рішенням від 13.01.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив; рішення мотивоване тим, що арешт порушує право на спадщину позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачав, а тому дійшов висновку, що право позивача підлягає судовому захисту у заявлений позивачем спосіб. Апеляційний суд постановою від 04.11.2020 ухвалив нове  рішення, яким відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову; постанова мотивована тим, що позов пред’явлений до неналежного відповідача.  Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без  змін, вказавши, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку із пред`явленням його до неналежного відповідача; доводи касаційної скарги про те, що оскільки позивач не є власником відповідного спадкового майна, а тому при розгляді цієї справи відповідачем не обов`язково має бути особа, в інтересах якої накладено арешт на спадкове майно Верховний Суд відхилив, вказавши, що в силу ч.5 ст. 1268 ЦК України позивачу як спадкоємцю який прийняв спадщину після смерті боржника ОСОБА_2 , спадщина належить з часу її відкриття, а тому при розгляді відповідної категорії справ (враховуючи підстави та предмет позову) належним відповідачем є виключно особа, в інтересах якої такий арешт застосовано (стягувач у виконавчому провадженні).

---

Позиція Верховного Суду

Ø У постанові ВП ВС від 26.11.2019 року в справі № 905/386/18 зроблено висновок, що «при розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу ДВС, пов`язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам ст.57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізуються шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган ДВС у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна».

Ø Відповідно до ч.1 та 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Ø Згідно із статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Ø Після спливу строків, зазначених у ч.1 та 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Ø Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Ø Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Ø Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Ø ВП ВС у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (касаційне провадження № 14-61цс18) зробила правовий висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Ø Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Ø Згідно із ч.2 ст.416 ЦПК України та ч.1 ст. 417 ЦПК України висновок ВП ВС про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковим для застосування судами.

Ø У справі, що переглядається, …. ВДВС … не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно.

Ø Апеляційним судом обґрунтовано встановлено, що особа, в інтересах якої накладено арешт на відповідне спадкове майно в межах ВП № 20260056 постановою від 16.07.2010 та в межах ВП № 42272038 постановою від 14.02.2015, є Банк (або його правонаступник). Воно до участі в справі як відповідач не залучене, клопотань про залучення його відповідачем за цим позовом позивач не заявляв, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Ø Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оскільки позивач не є власником відповідного спадкового майна, а тому при розгляді цієї справи не обов`язково має бути її стороною - відповідачем, особа, в інтересах якої накладено арешт на спадкове майно, оскільки в силу ч.5 ст. 1268 ЦК України позивачу як спадкоємцю який прийняв спадщину після смерті боржника ОСОБА_2 , спадщина належить з часу її відкриття, а тому при розгляді відповідної категорії справ (враховуючи підстави та предмет позову) належним відповідачем є виключно особа, в інтересах якої такий арешт застосовано (стягувач у виконавчому провадженні).

Ø Позивач не позбавлений права на подання відповідного позову із визначенням належного складу учасників (сторін та третіх осіб), з метою захисту своїх прав та інтересів.