https://reyestr.court.gov.ua/Review/116445935
Суддя-доповідач: Сердюк В. В.
Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки
2) Щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 1281, 1282 ЦК України
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що спірні правовідносини після смерті її батька ОСОБА_4 підлягають врегулюванню за положеннями статей 1281, 1282 ЦК України, колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно із статтею 1216 ЦК України (туті надалі в редакції, чинній на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 ) спадкуванням є перехід прав i обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права i обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
За статтею 23 Закону України «Про іпотеку» (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_7 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» положення частини першої статті 23 вказаного Закону не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину.
У цій справі Конституційний Суд України зазначив, що положення частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку», які визначають наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, безпосередньо не стосуються питання позбавлення іпотекодавця (набувача іпотечного майна) права власності на предмет іпотеки або ж його примусового відчуження у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.
Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України.
За статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги та /або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
За змістом наведених норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з`ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Отже, положення статей 1281, 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема, і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.
Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281, 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.
Частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Сплив строків пред`явлення вимог до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.
Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).
Вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений статтею 1281 ЦК України, приймає вимоги кредиторів спадкодавця.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 171/2639/18 (провадження № 61-18637св21).
Оскільки у справі, яка переглядається, спадкодавець ОСОБА_4 був і позичальником за кредитними договорами, і іпотекодавцем за договорами іпотеки, то після його смерті відбувається заміна позичальника за кредитним договором на спадкоємця, який прийняв у спадщину спадкове майно. Такий спадкоємець за визначених у законодавстві умов надалі несе відповідальність за кредитним договором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
За інформацією, яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень та є загальнодоступною, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2017 року у справі № 308/4218/15-ц, яке набрало законної сили 19 липня 2022 року, частково задоволено позов ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 та стягнено на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором у розмірі 176 844,96 грн.
У цій справі встановлено, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є: дочка ОСОБА_5 (заяву про прийняття спадщини подала ІНФОРМАЦІЯ_2), дочка ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_8 (заяву про прийняття спадщини подали 12 липня 2021 року).
Тобто ОСОБА_5 у межах встановленого частиною першою статті 1270 ЦК України строку звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
З урахуванням наведених обставин, ТОВ «Кредитні ініціативи» 24 березня 2021 року направило ОСОБА_5 повідомлення про іпотечне застереження, в якому зазначило, що у зв`язку з порушенням ОСОБА_4 зобов`язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість у розмірі 1 399 496,36 грн. Посилалося на те, що у випадку не усунення порушень на 31 (тридцять перший) день з дня отримання цієї вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» залишають за собою право на вжиття заходів щодо дострокового повернення суми кредиту, що залишилася, сплати нарахованих процентів та пені, інших штрафних санкцій, які підлягають уточненню на дату фактичного повернення коштів шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі або набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтями 37, 38 Закону України «Про іпотеку».
Вказана вимога отримана ОСОБА_5 06 квітня 2021 року (том 1, а. с. 122).
08 квітня 2021 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В. із заявою-претензією з вимогами до спадкоємців, в якій повідомило про наявність у померлого ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором від 13 липня 2007 року в розмірі 1 399 496,36 грн. Крім того, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В.: прийняти та долучити до спадкової справи заяву-претензію від 08 квітня 2021 року; довести до відома спадкоємців зміст пред`явленої претензії кредитора, про що інформувати кредитора; інформувати про спадкоємців, які подали заяви про прийняття спадщини або відмовилися від неї; інформувати кредитора про видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям боржника; завести спадкову справу на підставі пред`явленої претензії кредитора.
Отримавши вимогу про наявність у померлого ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором від 13 липня 2007 року, ОСОБА_5 не задовольнила цю заборгованість у порядку, передбаченому частиною другою статті 1282 ЦК України, ніяких дій щодо погашення заборгованості не вчинила.
За даними з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2017 року у справі № 308/4218/15-ц було оскаржено в апеляційному порядку ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_4 .
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року зупинено провадження в справі № 308/4218/15-ц до залучення правонаступників ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . В ухвалі вказано, що 14 січня 2021 року до Закарпатського апеляційного суду надійшло клопотання від адвоката Бачинської А. В., яка представляла інтереси ОСОБА_4 , у якому вона просила вирішити питання залучення правонаступника та зупинення провадження у справі. На обґрунтування клопотання вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, а згідно з довідкою Оноківської сільської ради на момент смерті ОСОБА_4 разом із ним проживала його дочка - ОСОБА_5 .
Відповідно до ухвали Закарпатського апеляційного суду від 19 листопада 2021 року до апеляційного суду 17 листопада 2021 року надійшла відповідь на запит від приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В. про те, що спадкоємцями ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , за законом є: дочка померлого ОСОБА_5 , яка подала заяву про прийняття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 ; дружина померлого ОСОБА_8 та дочка померлого ОСОБА_1 , які подали заяви про прийняття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 19 листопада 2021 року поновлено провадження у справі № 308/4218/15-ц за апеляційними скаргами ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_4 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2017 року за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості. Залучено ОСОБА_5 , ОСОБА_8 і ОСОБА_1 до участі в справі як правонаступників відповідача - ОСОБА_4 .
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 18 січня 2022 року до участі в справі як правонаступника ТОВ «Кредитні ініціативи» залучено ТОВ «ФК «Єврокредит».
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 липня 2022 року апеляційні скарги ТОВ «ФК «Єврокредит», ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2017 року - без змін.
Тобто, будучи обізнаною про наявність у ОСОБА_4 невиконаних зобов`язань за кредитним договором та судового рішення про стягнення зі спадкодавця, якого в подальшому було замінено на його правонаступників, на користь кредитора кредитної заборгованості, позивачка ОСОБА_1 не надала суду доказів щодо повідомлення кредитора спадкодавця про відкриття спадщини та щодо підтвердження її наміру задовольнити вимоги кредитора у розмірі, який відповідає її частці у спадщині, із заявою про прийняття якої вона звернулася 12 липня 2021 року, тобто після позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки та реєстрації права власності на іпотечне майно за ТОВ «ФК «Єврокредит».
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) вказано про застосування доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
У цій справі Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вказала на те, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Враховуючи наведене, Верховний Суд доходить висновку, що у справі, яка переглядається, кредитор дотримався встановлених законом строків для пред`явлення вимоги до спадкоємців ОСОБА_4 (подання ТОВ «Кредитні ініціативи» 08 квітня 2021 року нотаріусу заяви-претензії), зокрема до ОСОБА_1 , а остання, будучи обізнаною про наявність у спадкодавця заборгованості за кредитним договором, не погасила її у встановленому законом порядку, дій щодо погашення заборгованості не вчинила, що свідчить про недобросовісність її дій.
З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що правовідносини, які виникли між ТОВ «ФК «Єврокредит» і ОСОБА_4 після його смерті, трансформувалися у зобов`язальні правовідносини між іпотекодержателем і спадкоємцями боржника та підлягають врегулюванню за нормами Закону України «Про іпотеку» у системному зв`язку з положеннями статей 1281, 1282 ЦК України знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку, проте їх не застосування судами не впливає на результат вирішення справи про відмову в задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, однак мотиви такої відмови підлягають зміні.
3) Щодо вирішення спору по суті
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні заявлених нею позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що реєстрація за ТОВ «ФК «Єврокредит»права власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю кафе-бару на АДРЕСА_2 проведена з дотриманням положень Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «;Про іпотеку». Під час проведення такої реєстрації державному реєстратору були надані всі необхідні документи, визначені пунктом 61 Порядку № 1127.
Колегія суддів Верховного Суду з наведеними висновками судів про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 погоджується, проте звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків на підставі помилкових мотивів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку»(у редакції, чинній станом на 13 липня 2007 року) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
За частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Тобто підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення.
За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).
Судами встановлено, що у пункті 5.2 іпотечних договорів, укладених між банком та ОСОБА_4 13 липня 2007 року та 25 лютого 2008 року, сторони узгодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися у позасудовому порядку, зокрема шляхом прийняття предмета іпотеки у власність іпотекодержателем. Тобто сторонами іпотечних договорів узгоджено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19).
Зазначені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).
У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Відповідно до положень частин першої-третьої статті 23 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час відкриття спадщини) у разі у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
Судами встановлено, що 13 липня 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 115/7-07.
З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором ОСОБА_4 уклав з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»нотаріально посвідчені іпотечні договори № 196/23-2007 від 13 липня 2007 року та № 29/23-2008 від 25 лютого 2008 року, за якими передав банку в іпотеку належні йому домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю кафе-бару на АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 86-96).
17 грудня 2012 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило право вимоги за кредитним договором № 115/7-07 (з подальшими змінами і доповненнями) та договорами іпотеки № 196/23-2007 від 13 липня 2007 року та № 29/23-2008 від 25 лютого 2008 року ТОВ «Кредитні Ініціативи».
Боржник ОСОБА_4 неналежним чином виконував умови кредитного договору від 13 липня 2007 року № 115/7-07, у зв`язку з чим ТОВ «Кредитні Ініціативи» 03 лютого 2020 року надіслало на його адресу повідомлення про іпотечне застереження, яке отримано ОСОБА_4 за життя 12 лютого 2020 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина.
ІНФОРМАЦІЯ_2 дочка ОСОБА_4 ОСОБА_9 - ОСОБА_10 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після його смерті, після чого ТОВ «Кредитні ініціативи» 24 березня 2021 року направило на її адресу повідомлення про іпотечне застереження, в якому зазначило про наявність у ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 399 496,36 грн. Посилалося на те, що у випадку не усунення порушень на 31 (тридцять перший) день з дня отримання цієї вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» залишають за собою право на вжиття заходів щодо дострокового повернення суми кредиту, що залишилася, сплати нарахованих процентів та пені, інших штрафних санкцій, які підлягають уточненню на дату фактичного повернення коштів шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі або набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтями 37, 38 Закону України «Про іпотеку».
Вказана вимога отримана ОСОБА_5 06 квітня 2021 року (том 1, а. с. 122).
Водночас, отримавши таку вимогу, ОСОБА_5 жодних дій щодо погашення заборгованості за кредитним договором не вчинила.
27 травня 2021 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «Єврокредит» укладено договір факторингу, за умовами якого до ТОВ «ФК «Єврокредит» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором від 13 липня 2007 року № 115/7-07, а також за договорами, що укладені на забезпечення виконання зобов`язань боржника за основним договором, а саме за іпотечним договором № 196/23-2007 від 13 липня 2007 року та іпотечним договором № 29/23-2008 від 25 лютого 2008 року (том 1, а. с. 97-100).
Виходячи з цього, 03 червня 2021 року ТОВ «ФК «Єврокредит» у порядку, передбаченому пунктом 5.2.1 іпотечного договору та статтями 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку», звернуло стягнення на предмети іпотеки - домоволодіння на АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю кафе-бару на АДРЕСА_2 шляхом іпотечного застереження набуття предметів іпотеки у власність (том 1, а. с. 126-129).
Враховуючи наведене, іпотекодержатель дотримався вимог щодо належного надсилання спадкоємиці ОСОБА_4 - ОСОБА_5 вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, яка останньою отримана, що в свою чергу надавало йому право звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудового порядку.
Звертаючись до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку та проведення за ТОВ ФК «Єврокредит» реєстрації права власності на таке майно, порушені її права, оскільки вона як спадкоємиця ОСОБА_4 не отримувала вимоги про намір здійснити стягнення на майно, а направлення вимоги на ім`я іпотекодавця ОСОБА_4 після його смерті суперечить вимогам цивільного законодавства, яке регулює порядок пред`явлення вимог кредитором спадкодавця до неї як спадкоємиці останнього.
Перевіряючи зазначені доводи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що такі не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки права ОСОБА_1 зверненням стягнення на предмет іпотеки не порушені, враховуючи наступне.
