Постанова 26.09.2023, справа № 477/269/20, провадження № 61-2277св23, ВС у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/113721851
ОСОБА_1 у лютому 2020 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті їх матері ОСОБА_3 , яка померла, вказувала, що матір була особою з інвалідністю I групи та мала психічні розлади, потребувала допомоги як матеріальної, так і фізичної, позивачка була опікуном та доглядала за матір’ю, а відповідачка свідомо ухилялася від надання допомоги матері. Місцевий суд рішенням від 24.10.2022, яке залишене без змін апеляційним судом (постанова від 18.01.2023), дійшов переконання, що позивачка не довела одночасного настання всіх передбачених ч.5 ст. 1224 ЦК України обставин, необхідних для усунення від права на спадкування, а тому немає підстав для застосування такого крайнього заходу як усунення відповідачки від права на спадкування за законом після смерті матері сторін, а тому в позові відмовив, вказавши, що позивачка не довела, що спадкодавець зверталася до відповідачки з проханням про допомогу, догляд та її утримання, а остання від цього ухилилася, а також не надано доказів звернення позивачки до відповідачки про надання спадкодавцю матеріальної чи іншої допомоги, а тому немає підстав вважати, що ОСОБА_2 вчинила умисні дії чи бездіяльність, спрямовані на ухилення від виконання обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. В касаційні скарзі позивачка посилалися на відсутність висновку ВС щодо визнання винної бездіяльності, визнання належних та допустимих доказів винної бездіяльності під час розгляду позовів про усунення спадкоємця від права на спадкування та на застосування судами в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування правових висновків, викладених у постановах ВС від 21.03.2018 у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18), від 04.07.2018 у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), відповідно до яких ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій; постановах ВС від 11.02.2019 у справі № 756/11676/16-ц (провадження № 61-34600св18), від 25.03.2019 у справі № 766/810/17 (провадження № 61-37615св18), щодо застосування приписів ч.5 ст.1224 ЦК України. Верховний Суд залишив судові рішення без змін, вказав, що погоджується з доводами заявниці про те, що спадкодавець не могла самостійно звернутися до дочки ОСОБА_2 з проханням про допомогу, втім, з таким проханням, в разі існування потреби у цьому, мала звернутися ОСОБА_1 як опікун недієздатної особи в інтересах останньої; оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам ВС, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах; висновки в подібній категорії справ суд касаційної інстанції неодноразово формулював, зокрема, такі висновки викладені у постановах, наведених заявницею у касаційній скарзі, судова практика у питанні застосування ч.5 ст.1224 ЦК України є сформованою; питання доведеності факту ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві вирішується судами з урахуванням конкретних обставин кожної справи та наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Короткі висновки:
Ø самий лише факт перебування особи у
безпорадному стані не є достатньою підставою для усунення судом спадкоємця від
права на спадкування. Відповідно до статті 1224 ЦК України виключно
за встановлення сукупності обставин може бути встановлено достатні підстави для
усунення спадкоємців від спадкування, зокрема, безпорадній стан спадкодавця та
ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги за можливості надання такої в
разі існуванні потреби спадкодавця саме у допомозі цього спадкоємця.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø Відповідно до абзацу 2 ч.3 ст.1224 ЦК
України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та
повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання
обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Ø Частиною 5 ст.1224 ЦК України передбачено,
що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за
законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги
спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у
безпорадному стані.
Ø У справі, рішення у якій переглядаються,
суди … встановили, що спадкодавець була особою з інвалідністю І групи та
потребувала сторонньої допомоги. Таку допомогу їй надавала позивачка, яка була
призначена опікуном ОСОБА_3 .
Ø У позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на те,
що вона постійно надсилала відповідачці смс-повідомлення про стан матері,
просила її допомоги, але остання свідомо самоусунулася від виконання свого
обов`язку, хоча мала матеріальну та фізичну можливість надавати допомогу
матері.
Ø У постановах від 19.07.2021 у справі
№ 127/11408/19 (провадження № 61-4444св20), від 23.02.2022 у справі №
626/1700/20-ц (провадження № 61-19838св21) ВС виснував, що підлягає з`ясуванню
судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови
отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу
надавати таку допомогу.
Ø Відповідно до ч.2 ст.242 ЦК України опікун є
законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної
недієздатною.
Ø ВС погоджується з доводами заявниці про
те, що спадкодавець, яка була особою з інвалідністю І групи та мала психічні
розлади, не могла самостійно звернутися до дочки ОСОБА_2 з проханням про
допомогу. Втім, з таким проханням, в разі існування потреби у цьому, мала
звернутися ОСОБА_1 як опікун недієздатної особи в інтересах останньої.
Ø Як встановили суди, у матеріалах справи
немає доказів того, що позивачка як опікун та законний представник ОСОБА_3
зверталася до відповідачки з проханням про матеріальну чи фізичну допомогу у
догляді та утриманні їх матері, а сторона від цього ухилилася.
Ø Отже, позивачка не надала належних та
достатніх доказів на підтвердження того, що спадкодавець потребувала допомоги
саме від ОСОБА_2 з огляду на отримання її від інших осіб, зокрема від ОСОБА_1 .
Ø Також, як встановили суди першої та
апеляційної інстанцій, позивачка не надала доказів наявності у відповідачки
матеріальної та фізичної змоги надавати таку допомогу спадкодавцеві.
Ø Водночас ВС врахував, що самий лише факт
перебування особи у безпорадному стані не є достатньою підставою для усунення
судом спадкоємця від права на спадкування. Відповідно до ст.1224 ЦК
України виключно за встановлення сукупності обставин може бути встановлено
достатні підстави для усунення спадкоємців від спадкування, зокрема,
безпорадній стан спадкодавця та ухилення особи від надання спадкодавцеві
допомоги за можливості надання такої в разі існуванні потреби спадкодавця саме у
допомозі цього спадкоємця.
Ø Така практика суду касаційної інстанції у
цій категорії справ є сталою та незмінною.
Ø Як встановили суди, позивачка не надала
переконливих доказів на підтвердження нагальної потреби спадкодавця в отриманні
допомоги саме від відповідачки за умови її надання іншими особами, а також, що
відповідачка мала матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Ø З наведених підстав ВС погоджується з
висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність вчинення
ОСОБА_2 умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку
забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, та, як наслідок, про
недоведеність одночасного настання всіх передбачених ч.5 ст.1224 ЦК України обставин,
необхідних для усунення від права на спадкування.
Ø У справі, що переглядається, суди першої
та апеляційної інстанцій врахували усталену практику ВС, зокрема висновки,
викладені у постановах від 21.03.2018 у справі № 337/6000/15-ц (провадження №
61-1302св18), від 04.07.2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження №
61-15926св18), від 11.02.2019 у справі № 756/11676/16-ц (провадження №
61-34600св18), від 25.03.2019 у справі № 766/810/17 (провадження №
61-37615св18), на які посилається заявниця у касаційній скарзі, тому доводи
касаційної скарги про неврахування цих висновків є безпідставними.
Ø Також Верховний Суд відхиляє доводи
касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо визнання винної
бездіяльності, визнання належних та допустимих доказів винної бездіяльності під
час розгляду позовів про усунення спадкоємця від права на спадкування, оскільки
суд касаційної інстанції неодноразово формулював висновки в подібній категорії
справ. Зокрема, такі висновки викладені у постановах, наведених заявницею у
касаційній скарзі. Отже, судова практика у питанні застосування ч.5 ст.1224 ЦК України є
сформованою. Питання доведеності факту ухилення спадкоємця від надання допомоги
спадкодавцеві вирішується судами з урахуванням конкретних обставин кожної
справи та наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Ø Ухвалюючи рішення у справі, суд першої
інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначив
характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню,
повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм відповідну оцінку
та зробив обґрунтований висновок, що ОСОБА_1 не довела обставин, необхідних для
застосування ч.5 ст.1224 ЦК України, на які посилалася на обґрунтування свого позову, та які б
давали підстави вважати, що ОСОБА_2 , маючи матеріальну та фізичну можливість,
навмисно ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, яка перебувала у
безпорадному стані та потребувала такої допомоги саме від відповідачки, тобто
сукупності обставин, за яких можливе усунення судом спадкоємця від права на
спадкування.
