3.ПИТАННЯ ВИЗНАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА МАЙНО ЗА СПАДКОЄМЦЕМ ПО
ЗАПОВІТУ, ЯКЩО Є СПАДКОЄМЕЦЬ ПО ЗАКОНУ (НЕПРАЦЕЗДАТНА ДРУЖИНА)
Постанова 02
листопада 2021 року, справа № 572/1551/20, провадження
№ 61-1498св21, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100846753
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до
суду з позовом до ОСОБА_2 , міської ради, у якому просив визнати за
ним право власності на квартиру, грошові вклади з належними до них відсотками,
індексаціями та компенсаціями в Ощадбанку, як на спадкове майно після смерті
ОСОБА_3. В обґрунтування позову зазначав, що помер його
дід ОСОБА_3 , після смерті якого залишилося вищевказане спадкове
майно. Згідно з заповітом від 06.09.2018 усе своє майно дід заповів йому, тому він звернувся до нотаріуса, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки на день смерті заповідача за місцем, де він проживав, була зареєстрована дружина спадкодавця - ОСОБА_2. При цьому заявник стверджував. При цьому заявник стверджував, що хоча відповідач і була зареєстрована зі спадкодавцем, однак фактично проживала окремо. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Позиція Верховного Суду
Ø
Відповідно
до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід
прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до
інших осіб (спадкоємців).
Ø
Спадкування
здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).
Ø
Частиною
1 ст.1222 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за
законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а
також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після
відкриття спадщини.
Ø Згідно зі ст.1223 ЦК України право
на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Ø
Відповідно
до ч.1 ст.1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні
непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та
непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину
частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути
зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а
також інших обставин, які мають істотне значення.
Ø
Статтею
1258 ЦК України визначено черговість спадкування за законом, зокрема спадкоємці
за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга
спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності
спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування,
неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків,
встановлених ст.1259 ЦК України.
Ø
У
першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у т. ч. зачаті за життя
спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його
пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України).
Ø
За
приписами ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом
має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Ø
Спадкоємець,
який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв
спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він
не заявив про відмову від неї (ч.3 ст.1268 ЦК України).
Ø
Також
згідно з п.3.21 та 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 № 296/5,
спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини,
вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.
1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у
паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання
доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації
місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті
спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Ø
Відповідно
до вимог ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється
строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Ø
Спадкоємець
за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом
строку, встановленого ст.1270 ЦК України. Відмова від прийняття спадщини є
безумовною і беззастережною (ч.1, 5 ст. 1273 ЦК України).
Ø
Згідно
з ч.1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може
одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на
спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст. 1296 ЦК України).
Ø Для вирішення питання щодо наявності
підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч.3 ст. 1268 ЦК
України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і
спадкоємця.
Ø
Відповідно
до ч.1 ст. 29 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент подання позовної
заяви) місцем проживання
фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Ø Таким чином, положення ст.29 ЦК
України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від
зареєстрованого місця її проживання.
Ø
Право
на вибір місця проживання закріплено у ст.33 Конституції України,
відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території
України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання,
право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються
законом.
Ø
Під
місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим
місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться
тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у
санаторії, тощо).
Ø
Частина
3 ст.1268 ЦК України вимагає наявності фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час
відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою
спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Ø
Апеляційний
суд правильно вказав, що місце проживання необхідно відрізняти від місця
перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а
тимчасово знаходиться.
Ø
Відповідно
до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на
які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків,
встановлених цим Кодексом.
Ø
Установивши,
що позивач ОСОБА_1 за допомогою належних та допустимих доказів не
довів факт того, що ОСОБА_2 фактично не проживала із ОСОБА_3 на
час відкриття спадщини, а також не спростував права відповідачки на обов'язкову частку у спадщині, суди першої та апеляційної
інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Ø
Колегія
суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди застосували норми
права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних
правовідносинах, викладених у постановах ВС від 04.09.2019 в справі №
450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18) та від 09.12.2020 в справі №
554/3192/16-ц (провадження № 61-114св20), оскільки висновки суду касаційної
інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.
Немає коментарів:
Дописати коментар