ПОЗОВ ПРО УСУНЕННЯ ВІД ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ

Постанова 26.09.2023, справа № 477/269/20, провадження № 61-2277св23, ВС у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/113721851

---

ОСОБА_1 у лютому 2020 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті їх матері ОСОБА_3 , яка померла, вказувала, що матір була особою з інвалідністю I групи та мала психічні розлади, потребувала допомоги як матеріальної, так і фізичної, позивачка була опікуном та доглядала за матір’ю, а відповідачка свідомо ухилялася від надання допомоги матері. Місцевий суд рішенням від 24.10.2022, яке залишене без змін апеляційним судом (постанова від 18.01.2023), дійшов переконання, що позивачка не довела одночасного настання всіх передбачених ч.5 ст. 1224 ЦК України обставин, необхідних для усунення від права на спадкування, а тому немає підстав для застосування такого крайнього заходу як усунення відповідачки від права на спадкування за законом після смерті матері сторін, а тому в позові відмовив, вказавши, що позивачка не довела, що спадкодавець зверталася до відповідачки з проханням про допомогу, догляд та її утримання, а остання від цього ухилилася, а також не надано доказів звернення позивачки до відповідачки про надання спадкодавцю матеріальної чи іншої допомоги, а тому немає підстав вважати, що ОСОБА_2 вчинила умисні дії чи бездіяльність, спрямовані на ухилення від виконання обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. В касаційні скарзі позивачка посилалися на відсутність висновку ВС щодо визнання винної бездіяльності, визнання належних та допустимих доказів винної бездіяльності під час розгляду позовів про усунення спадкоємця від права на спадкування та на застосування судами в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування правових висновків, викладених у постановах ВС від 21.03.2018 у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18), від 04.07.2018 у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), відповідно до яких ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій; постановах ВС від 11.02.2019 у справі № 756/11676/16-ц (провадження № 61-34600св18), від 25.03.2019 у справі № 766/810/17 (провадження № 61-37615св18), щодо застосування приписів ч.5 ст.1224 ЦК України. Верховний Суд залишив судові рішення без змін, вказав, що погоджується з доводами заявниці про те, що спадкодавець не могла самостійно звернутися до дочки ОСОБА_2 з проханням про допомогу, втім, з таким проханням, в разі існування потреби у цьому, мала звернутися ОСОБА_1 як опікун недієздатної особи в інтересах останньої; оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам ВС, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах; висновки в подібній категорії справ суд касаційної інстанції неодноразово формулював, зокрема, такі висновки викладені у постановах, наведених заявницею у касаційній скарзі, судова практика у питанні застосування ч.5 ст.1224 ЦК України є сформованою; питання доведеності факту ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві вирішується судами з урахуванням конкретних обставин кожної справи та наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

---

Короткі висновки:

Ø самий лише факт перебування особи у безпорадному стані не є достатньою підставою для усунення судом спадкоємця від права на спадкування. Відповідно до статті 1224 ЦК України виключно за встановлення сукупності обставин може бути встановлено достатні підстави для усунення спадкоємців від спадкування, зокрема, безпорадній стан спадкодавця та ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги за можливості надання такої в разі існуванні потреби спадкодавця саме у допомозі цього спадкоємця.

---

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ø Відповідно до абзацу 2 ч.3 ст.1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Ø Частиною 5 ст.1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Ø У справі, рішення у якій переглядаються, суди … встановили, що спадкодавець була особою з інвалідністю І групи та потребувала сторонньої допомоги. Таку допомогу їй надавала позивачка, яка була призначена опікуном ОСОБА_3 .

Ø У позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на те, що вона постійно надсилала відповідачці смс-повідомлення про стан матері, просила її допомоги, але остання свідомо самоусунулася від виконання свого обов`язку, хоча мала матеріальну та фізичну можливість надавати допомогу матері.

Ø У постановах від 19.07.2021 у справі № 127/11408/19 (провадження № 61-4444св20), від 23.02.2022 у справі № 626/1700/20-ц (провадження № 61-19838св21) ВС виснував, що підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Ø Відповідно до ч.2 ст.242 ЦК України опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

Ø ВС погоджується з доводами заявниці про те, що спадкодавець, яка була особою з інвалідністю І групи та мала психічні розлади, не могла самостійно звернутися до дочки ОСОБА_2 з проханням про допомогу. Втім, з таким проханням, в разі існування потреби у цьому, мала звернутися ОСОБА_1 як опікун недієздатної особи в інтересах останньої.

Ø Як встановили суди, у матеріалах справи немає доказів того, що позивачка як опікун та законний представник ОСОБА_3 зверталася до відповідачки з проханням про матеріальну чи фізичну допомогу у догляді та утриманні їх матері, а сторона від цього ухилилася.

Ø Отже, позивачка не надала належних та достатніх доказів на підтвердження того, що спадкодавець потребувала допомоги саме від ОСОБА_2 з огляду на отримання її від інших осіб, зокрема від ОСОБА_1 .

Ø Також, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, позивачка не надала доказів наявності у відповідачки матеріальної та фізичної змоги надавати таку допомогу спадкодавцеві.

Ø Водночас ВС врахував, що самий лише факт перебування особи у безпорадному стані не є достатньою підставою для усунення судом спадкоємця від права на спадкування. Відповідно до ст.1224 ЦК України виключно за встановлення сукупності обставин може бути встановлено достатні підстави для усунення спадкоємців від спадкування, зокрема, безпорадній стан спадкодавця та ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги за можливості надання такої в разі існуванні потреби спадкодавця саме у допомозі цього спадкоємця.

Ø Така практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

Ø Як встановили суди, позивачка не надала переконливих доказів на підтвердження нагальної потреби спадкодавця в отриманні допомоги саме від відповідачки за умови її надання іншими особами, а також, що відповідачка мала матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Ø З наведених підстав ВС погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність вчинення ОСОБА_2 умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, та, як наслідок, про недоведеність одночасного настання всіх передбачених ч.5 ст.1224 ЦК України обставин, необхідних для усунення від права на спадкування.

Ø У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій врахували усталену практику ВС, зокрема висновки, викладені у постановах від 21.03.2018 у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18), від 04.07.2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 11.02.2019 у справі № 756/11676/16-ц (провадження № 61-34600св18), від 25.03.2019 у справі № 766/810/17 (провадження № 61-37615св18), на які посилається заявниця у касаційній скарзі, тому доводи касаційної скарги про неврахування цих висновків є безпідставними.

Ø Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо визнання винної бездіяльності, визнання належних та допустимих доказів винної бездіяльності під час розгляду позовів про усунення спадкоємця від права на спадкування, оскільки суд касаційної інстанції неодноразово формулював висновки в подібній категорії справ. Зокрема, такі висновки викладені у постановах, наведених заявницею у касаційній скарзі. Отже, судова практика у питанні застосування ч.5 ст.1224 ЦК України є сформованою. Питання доведеності факту ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві вирішується судами з урахуванням конкретних обставин кожної справи та наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Ø Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм відповідну оцінку та зробив обґрунтований висновок, що ОСОБА_1 не довела обставин, необхідних для застосування ч.5 ст.1224 ЦК України, на які посилалася на обґрунтування свого позову, та які б давали підстави вважати, що ОСОБА_2 , маючи матеріальну та фізичну можливість, навмисно ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, яка перебувала у безпорадному стані та потребувала такої допомоги саме від відповідачки, тобто сукупності обставин, за яких можливе усунення судом спадкоємця від права на спадкування.

ПОЗОВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТУ ПРОЖИВАННЯ СІМ’ЄЮ, ВИЗНАННЯ ФАКТУ ПОЛІПШЕННЯ КВАРТИРИ СУТТЄВИМ, ВИЗНАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА КВАРТИРУ ТА ЗУСТРІЧНИЙ ПОЗОВ ПРО ЗОБОВ`ЯЗАННЯ НЕ ЧИНИТИ ПЕРЕШКОДИ У ВОЛОДІННІ ТА КОРИСТУВАННІ КВАРТИРОЮ І ВСЕЛЕННЯ

Постанова 09.08.2023, справа № 522/3467/19, провадження № 61-6504св23, ВС у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС: головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/112775502

---

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа -нотаріальна контора, у якому просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 із ОСОБА_4 з серпня 2011 року по 25.09.2015, визнати факт поліпшення нерухомого майна - квартири АДРЕСА_4 суттєвим, визнати квартиру АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 після ОСОБА_4, який помер. Відповідачі, заперечили проти позову та звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання не чинити перешкоди у володінні та користуванні майном і вселення, обґрунтовуючи його тим, що незважаючи на прийняття спадщини після смерті сина, ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні спадковим майном – квартирою АДРЕСА_4 . Позивачі вказали, що починаючи з листопада 2016 року ОСОБА_1 не допускає їх до квартири, у зв`язку із чим вони зверталися до правоохоронних органів. Протиправні дії ОСОБА_1 суперечать вимогам закону та порушують їхні права на розпорядження квартирою, яку вони успадкували після смерті сина. Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили зустрічний позов задовольнити, зобов`язати ОСОБА_1 не чинити їм перешкоди у володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_4 , вселити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_4 . Місцевий суд рішенням від 23.03.2021, яке залишене без змін апеляційним судом (постанова від 30.03.2023) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив, Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнив, зобов`язав ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_4, вселив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_4 .  Рішення суду мотивовано тим, що позивачка за первісним позовом не надала належних доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, які б доводили проживання із спадкодавцем однією сім`єю до реєстрації шлюбу, а також понесених витрат на поліпшення спірної квартири. Суд критично віднісся до договорів, актів приймання-передачі, рахунків тощо. Надаючи оцінку зазначеним доказам, суд вказав, що вони не містять фактичних даних про те, чи дійсно саме ці матеріали і саме ці роботи були оплачені позивачкою, а також, що ці матеріали і саме ці роботи використані під час ремонту квартири. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_2 у встановленому законом порядку спадщину прийняли, мають право користування квартирою АДРЕСА_4 . А відтак дії відповідачки щодо перешкоджання у володінні та користуванні спадковим майном порушують права ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Верховний Суд залишив судові рішення нижчих судів без змін.

---

Короткі висновки:

44.Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

45.Сам по собі факт перебування у близьких стосунках не може свідчити про те, що особи проживали в зазначений період однією сім`єю, а придбане однією із них майно є спільною сумісною власністю, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, виконання взаємних прав та обов`язків.

46.Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

68. …істотність збільшення вартості має відбутися таким чином, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

83.У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.

---

---

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо оскаржених судових рішень в частині встановлення факту спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним сумісним, визнання права власності на спірну квартиру АДРЕСА_6 .            

40.Частиною 2 ст.3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

41.Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

42.Згідно із ч.1 ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

43.Відповідно до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

44.Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

45.Сам по собі факт перебування у близьких стосунках не може свідчити про те, що особи проживали в зазначений період однією сім`єю, а придбане однією із них майно є спільною сумісною власністю, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, виконання взаємних прав та обов`язків.

46.Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

47.Згідно із ч.4 ст.368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

48.Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

49.Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

50.Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ВСУ від 23.09.2015 у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);  2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

51.Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

52.Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

53.Подібні висновки викладені у постановах ВС від 12.12.2019 у справі № 466/3769/16 (провадження №61-5296св19), від 27.02.2019 у справі № 522/25049/16-ц (провадження №61-11607св18), від 11.12.2019 в справі №712/14547/16-ц (провадження №61-44641св18), від 24.01.2020 в справі №490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

56. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю з померлим ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу на час придбання ним спірної квартири за спільні кошти. Суди правильно визначили, що подані позивачкою докази достовірно не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявності спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя.

57.Судами встановлено, що 22.04.2011 між ТОВ «МЕАНДР +» та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого, спірної квартири. Ціна майнових прав визначена сторонами у розмірі 510 602, 40 грн. 14.11.2013 було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру та цього ж дня було зареєстровано право власності за на ОСОБА_4. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був зареєстрований 25.09.2015.

58.Позивака на підтвердження своїх вимог про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірної квартири, не надала доказів, з яких можливо було б встановити факт внесення нею коштів на придбання спірного майна.

59.Слід також зазначити, що сам факт періодичних побачень, а також наявність договору оренди від 03.06.2011, у п.2.1 якого зазначено, що квартира надається орендарю для його проживання та членів його родини: ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 2011 року склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

60.На підставі письмових доказів суди встановили, що останнім місцем проживання померлого ОСОБА_4 було: АДРЕСА_3 .

61.Показання свідків, отримані під час судового розгляду, оцінені судами попередніх інстанцій в порядку статті 89 ЦПК України.

62.За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені ст.74 СК України, вважати майно (спірну квартиру) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як таким, що проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

63.Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно застосували наведені вище норми матеріального права, надали належну оцінку правовим підставам заявленого первісного позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності, відповідно до яких позивачка зобов`язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв`язку із чим дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність факту спільного проживання однією сім`єю позивачки та померлого ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу та набуття сторонами у спірний період у власність квартири внаслідок спільної праці або за спільні кошти.

---

Щодо вимог про визнання збільшення вартості спірного будинку істотним

64.Відповідно до ч.1 ст.62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

65.Аналіз положень ст.57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що ст.57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як ст.62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

66.Для застосування передбачених ст.62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинно бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

67.Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення.

68.ВП ВС у постанові від 22.09.2020 у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зробила висновок, що істотність збільшення вартості має відбутися таким чином, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

69.За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

70.При вирішенні спору судами належним оцінено договори поставки, акти приймання-передачі по договорам поставки, акти приймання-передачі виконаної роботи, договори підряду та постачання матеріалів будівельного призначення, тощо, які датовані 2014 роком (т. 1, а. с. 41- 74), та зроблено висновки, що вони не містять фактичних даних про те, що саме ці матеріали і саме ці роботи були оплачені позивачкою, а також про те, що саме ці матеріали використані і саме ці роботи виконані під час ремонту квартири.

71.Видаткові накладні на придбання матеріалів в гіпермаркеті «Епіцентр К», які датовані 2014-2015 роками не доводять істотного збільшення вартості спірної квартири під час шлюбу та безспірно не свідчать, що саме ці матеріали були використанні при здійсненні ремонтних робіт.

---

Щодо задоволення зустрічних позовних вимог

81.Згідно із нормою ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у ст.1219 ЦК України (ст.1218, 1231 ЦК України).

82.Частиною 1 ст.1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК України).

83.У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.

84.Подібні висновки висловлено у постанові ВС від 22.03.2023  справі № 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22).

85.Із урахуванням викладеного, слід погодитися із судами попередніх інстанцій щодо задоволення зустрічних позовних вимог, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у встановленому законом порядку спадщину прийняли, а тому мають право користування спірною квартирою, однак у реалізації такого права перешкоджає ОСОБА_1 .

86.Доводи касаційної скарги не містять аргументів на спростування висновків судів попередніх інстанцій в частині задоволення зустрічних позовних вимог.

ПРО ВИЗНАННЯ СПІЛЬНИМ СУМІСНИМ МАЙНОМ ТА ВИЗНАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА СПАДКОВЕ МАЙНО

Постанова 02.08.2023, Справа № 640/1851/19, провадження № 61-13504св21, ВС у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС: головуючого - Крата В. І., https://reyestr.court.gov.ua/Review/112664717

---

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус, про визнання спільним сумісним майном та визнання права власності на спадкове майно. Позов мотивований тим, що помер її син, ОСОБА_4, за життя заповіту не складав, єдиним спадкоємцем першої черги за законом є вона, його матір. Рішенням районного суду від 08.08.2018 у справі № 638/20596/16-ц, яке частково залишено в силі судом апеляційної інстанції, встановлено факт сумісного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у період з травня 2011 року по 22.07.2016, у зв`язку з чим визнано пайовий внесок в розмірі 264,5 тис. грн та автомобіль «TOYOTA, спільним сумісним майном. Також визнано за ОСОБА_2 право власності на частину пайового внеску в розмірі 264,5 тис. грн у ЖБК на будівництво квартири площею 40,7 кв. м, та право власності на частину автомобіля TOYOTA. В частині вимог щодо зміни черговості спадкування було відмовлено. Проте не вирішеним залишилось питання щодо права спадкування на майно, придбане ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в цей же період, яке було оформлено на ім`я ОСОБА_2, зокрема, легковий автомобіль «VOLKSWAGEN, пайовий внесок в розмірі 514,1 тис. грн, належний їй, як асоційованому члену ЖБК. Вважала, що частка ОСОБА_4 у спільній власності подружжя, незважаючи на оформлення його на ім`я ОСОБА_2 , складає частку та підлягає спадкуванню на загальних підставах.  ОСОБА_1 просила визнати вищевказане майно спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як подружжя, визнати, що частка померлого у спільній власності подружжя, складає частку у праві власності, визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її сина ОСОБА_4 , який помер, право власності на спадкове майно. Місцевий суд рішенням від 28.12.2020, яке залишене без змін апеляційним судом (постанова від 05.07.2021) позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив, мотивував тим, що рішенням суду в іншій справі встановлено факт сумісного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у період з травня 2011 року по 22.07.2016. У зв`язку з цим на майно, придбано у зазначений період, розповсюджується режим спільного майна подружжя, набутого ними за цей час в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти, спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 є його мати ОСОБА_1 , яка в межах встановленого законом строку звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, тому дійшов висновку щодо визнання за позивачкою права власності на частину спірного майна в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 , який помер.  Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, в частині задоволених позовних вимог про визнання майна спільним сумісним майном, визнання частки померлого в такому майні скасував з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у їх задоволенні; в частині визнання в порядку спадкування за законом права власності на спадкове майно, на частку у праві спільної власності на пайовий внесок, оформлений на ім`я ОСОБА_2 у сумі 514 150,00 грн, як асоційованого члена ЖБК , та на частку у праві спільної власності на автомобіль марки «VOLKSWAGEN, рішення нижчих судів залишив без змін.

---

Короткі висновки:

Ø визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень ст.16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування

---

Позиція Верховного Суду

Ø Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (ст.74 СК України).

Ø При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Ø Тлумачення ст.74 СК України свідчить, що нею регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. У ст.74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (див. постанову ВС у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС від 10.05.2023 у справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22)).

Ø У статтях 57 та 58 СК України передбачені випадки для подружжя, за яких майно є особистою приватною власністю. Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зокрема, особистою приватною власністю для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є: майно, набуте нею, ним до проживання однією сім`єю; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

Ø Згідно із ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Ø У постанові ВС у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС від 18.01.2023 у справі № 466/1403/20 (провадження № 61-10035св22) зазначено, що «для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом ст.392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Відповідно до ч.1 ст.25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (ч.4 ст.25 ЦК України). З урахуванням зазначеного, ВС резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень ст.16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування. Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено ВС у постановах: від 20.06.2018 у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20.06.2018 у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20.03.2019 у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22.04.2020 у справі №601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22.04.2020 у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27.05.2020 у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16.09.2020 у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах».

…

Ø У справі, що переглядаються, суди встановили, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.08.2018 у справі № 638/20596/16-ц, яке набрало законної сили, зокрема, встановлено факт сумісного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в період з травня 2011 року по 22.07.2016. Тому зробили обґрунтований висновок, що майно, набуте ними за час спільного проживання, належало їм на праві спільної сумісної власності, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті її сина ОСОБА_4 права власності на спадкове майно, зокрема на частку у праві спільної власності на пайовий внесок ОСОБА_2 у сумі 514 150,00 грн, як асоційованого члена ЖБК «Набережний квартал Схід 1», та автомобіль марки «VOLKSWAGEN GOLF PLUS» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Ø Суди першої та апеляційної інстанцій проаналізували доводи відповідача про те, що спірне майно придбавалося за її власні кошти, дослідили та оцінили відповідні докази у їх сукупності та обґрунтовано ці доводи відхилили, у зв`язку з чим зробили висновок, що ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності права власності на майно, набутого під час фактичних шлюбних відносин, докази, які надала ОСОБА_2 , не свідчать про те, що саме ці кошти витрачено на придбання нею особисто спірного майна.

Ø Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права в цій частині позовних вимог, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень ВС (ст.400 ЦПК України).

Ø Тому висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постанові ВС від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18.

Ø …суди не звернули увагу, що у зв`язку зі смертю правоздатність ОСОБА_4 припинилась, тому позовні вимоги про визнання спільним сумісним майном ОСОБА_2 разом з померлим ОСОБА_4 пайового внеску ОСОБА_2 у сумі 514 150,00 грн, як асоційованого члена ЖБК «Набережний квартал Схід 1» та автомобіля марки «VOLKSWAGEN GOLF PLUS»; визнання, що частка померлого ОСОБА_4 , зокрема у праві власності на пайовий внесок, оформлений на ім`я ОСОБА_2 у розмірі 514 150,00 грн, як асоційованого члена ЖБК «Набережний квартал Схід 1», та автомобіль марки «VOLKSWAGEN GOLF PLUS, зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 , складає частку, не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності. У зв`язку з чим рішення судів в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

ПРО ВИЗНАННЯ РОДИННИХ ВІДНОСИН

ПОСТАНОВА 16.08.2023, справа № 644/426/17, провадження № 61-14077св19, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати КЦС: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,  https://reyestr.court.gov.ua/Review/113236151

---

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус про визнання родинних відносин. В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що помер його батько - ОСОБА_4, після смерті якого ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини, у відповідь на яку 03.12.2016  нотаріус повідомила про те, що ним не надано документ, яким підтверджується родинний зв`язок з померлим, у листі нотаріуса зазначено, що таким документом є свідоцтва органів РАЦС, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копія актового запису, копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту родинних відносин. Позивач вказував, що його мати та ОСОБА_4 на час його народження проживали спільно, вели спільне господарство, але не перебували у офіційному шлюбі, не здійснювали реєстрацію своїх відносин в органах РАЦС. У свідоцтві про народження в графі «батько»  зі слів матері зазначено її прізвище, а ім`я та по-батькові - ОСОБА_5. Факт спільного проживання підтверджується показаннями свідків. Оскільки документи містять певні розбіжності, їх не можна вважати безспірним доказом родинних та інших відносин спадкоємця та спадкодавця, позивач змушений звернутись до суду.  В позовній заяві позивач просив визнати родинні відносини між померлим ОСОБА_4 та ОСОБА_1, і встановити, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_1. Місцевий суд рішенням від 20.02.2019 у задоволені позовних вимог відмовив, мотивував тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами своєї спорідненості з ОСОБА_6. Апеляційний суд ухвалою від 26.06.2019 призначив посмертну судову молекулярно-генетичну експертизу, встановив родинні відносини і встановив, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_1 та постановою від 30.10.2019 позов задовольнив, мотивував тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки зібраним у справі доказам та дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем факту родинних відносин. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказавши, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про визнання родинних відносин.

---

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Ø За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

Ø При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01.01.2004, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України.

Ø Оскільки ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_9 , спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України.

Ø Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 (із подальшими змінами) суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і вирішує їх з урахуванням обставин, передбачених ст.53 КпШС України.

Ø Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо в свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до ч.2 ст.55 КпШС України запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній), і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини або самою дитиною після досягнення повноліття.

Ø Частиною 2 та 3 ст.53 КпШС України встановлено, що в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

Ø При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Доказами визнання батьківства можуть бути: листи, заяви, анкети та інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Ø Таким чином, за змістом наведеної норми закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин.

Ø Частина 3 ст.53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство.

Ø Рішення щодо визнання/встановлення батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.

Ø Тобто при вирішенні спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності.

Ø Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Ø Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Ø 11.06.2019 позивач подав до суду апеляційної інстанції письмове клопотання № 2, в якому просив призначити у справі посмертну судову молекулярно-генетичну експертизу для встановлення біологічної спорідненості між ним та ОСОБА_4 .

Ø Відповідно до ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Ø Задовольняючи вказане клопотання, апеляційний суд виходив з того, що для встановлення біологічної спорідненості, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Ø Апеляційний суд врахував, що суд першої інстанції під час розгляду справи за клопотанням позивача призначав судову молекулярно-генетичну експертизу, для встановлення біологічної спорідненості між ним та ОСОБА_4 , але експертиза не була проведена, оскільки для відбору порівняльних зразків до експертної установи не з`явився неповнолітній ОСОБА_2 . Відповідно до пояснень законного представника відповідача - ОСОБА_3 вони не прибули до експертної установи через неможливість відриву сина від навчального процесу, а також через заперечення щодо проведення цієї експертизи, оскільки суд повинен враховувати інтереси неповнолітньої дитини та не порушувати його права.

Ø Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Ø Апеляційний суд обґрунтовано відхилив заперечення ОСОБА_3 про безпідставне призначення у справі експертизи, оскільки відповідно статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Ø Висновком експертизи від 28.08.2019 №9/551СЕ-19, проведеної Харківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України, встановлено генетичні ознаки (ДНК-профілі) зразків біологічного матеріалу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім цього, встановлену біологічну спорідненість між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ймовірність якої складає 99,9992%.

Ø ЄСПЛ зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

Ø За таких обставин, надавши правову оцінку зазначеному висновку експертизи у сукупності з іншими доказами, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про визнання родинних відносин.

Ø Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що висновок експерта не може бути прийнятий до уваги, так як цей висновок є недопустимим доказом з огляду на порушення при проведенні експертизи, оскільки таких порушень, які б мали наслідком визнання цього доказу недопустимим, касаційний суд не встановив.

Ø Необґрунтованими є твердження заявника про те, що апеляційний суд безпідставно взяв до уваги нові докази, які не були подані до суду першої інстанції, та призначив судову молекулярно-генетичну (посмертну) експертизу на стадії апеляційного перегляду, при цьому не надавши відповідачеві можливості висловити свої заперечення проти клопотання позивача.

Ø Вирішуючи питання про призначення експертизи, апеляційним судом враховано подані ОСОБА_3 заперечення на клопотання про призначення експертизи (а.с. 178-186 том 2) та причини, з яких не проведено експертизу у суді першої інстанції. Крім того, ОСОБА_3 не навела доказів, за якими вона не погоджується з висновком експерта.

Ø Що ж до зупинення провадження у справі, то це - тимчасове і повне припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли їх може бути усунено.

Ø Зупинення провадження у справі на час проведення судової експертизи є правом суду, що зумовлене неможливістю вирішення спору по суті за відсутності висновків про встановлення фактів, які можуть бути встановлені лише експертом.

Ø Враховуючи те, що оскаржуваною ухвалою суду апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, було призначено судову експертизу, апеляційний суд скористався своїм правом, наданим йому процесуальним законом (частиною першою статті 252 ЦПК України), та зупинив провадження у справі на час її проведення, що не може вважатися порушенням норм процесуального права і доводи ОСОБА_3 цього не спростовують.

ØІнші доводи касаційних скарг не дають підстав вважати, що при розгляді справи апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків суду не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.