ПОСТАНОВА 16.08.2023, справа № 760/16014/15-ц, провадження № 61-8235св19 ВС у складі колегії суддів Третьої судової палати КЦС: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., https://reyestr.court.gov.ua/Review/113035796
У червні 2015 року після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 1/8
частку житлового будинку та 2/8 частки земельної ділянки за АДРЕСА_1. Житловий
будинок знаходився у спільній частковій власності померлого та його рідної
сестри (ОСОБА_1), яка 28.07.2015 звернулася до державної нотаріальної контори
із заявою про прийняття спадщини та отримала відповідь, з якої дізналась, що за
життя брат склав заповіт на користь ОСОБА_2 і за її заявою нотаріусом заведена
спадкова справа; також їй стало відомо, 29.01.2014 її брат зареєстрував шлюб з
ОСОБА_2 . Вважаючи, що ОСОБА_2 вступила
у шлюб з її братом без наміру створити сім’ю, а також на те, що на момент складення
заповіту її брат перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх
дій та керувати ними, ОСОБА_1 у серпні 2015 звернулася з позовом до ОСОБА_2,
просила визнати заповіт, складений ОСОБА_3 17.11.2014 недійсним та визнати за
нею право на спадщину за законом на 1/8 частку житлового будинку на 2/8
частки земельної ділянки на АДРЕСА_1. ОСОБА_2 подала зустрічний позов до
ОСОБА_1, просила визнати за нею право власності на спадкове майно, посилаючись
на те, що є спадкоємцем за заповітом, однак оформити спадщину не має можливості
через конфліктну ситуацію з сестрою чоловіка - ОСОБА_1. Місцевий суд рішенням
від 04.10.2018 у задоволенні первісного позову відмовив, зустрічний – задовольнив,
виходив з того, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 16.12.2016
ОСОБА_3 за своїм психічним станом при складенні заповіту 17.11.2014
усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, а тому заповіт породжує
правові наслідки, зазначені в ньому. Апеляційний суд постановою від 01.04.2019
рішення місцевого суду скасував в частині задоволення зустрічного позову та
ухвалив в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цього позову відмовив, в
іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін, вказав, що
необхідною умовою здійснення судового захисту, є наявність порушених прав
особи, яка звернулась до суду; за відсутності підстав для визнання заповіту
недійсним, відсутні перешкоди для реалізації права на спадкування, відповідно
відсутні підстави для здійснення судового захисту прав ОСОБА_2 шляхом визнання за нею права власності на
частину житлового будинку та земельної ділянки.
Верховний Суд залишив рішення місцевого суду та постанову апеляційного
суду в частині відмови у задоволенні первісного позову без змін.
Короткі висновки:
Ø Стаття 225 ЦК України визначає
правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент
його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати
ними, зокрема, відповідно до ч.1 цієї статті правочин, який дієздатна фізична
особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або)
не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї
особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або
інтереси порушені.
Ø
Правила ст.225
ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано
недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому
стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла
керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для
визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд
зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б
однієї зі сторін.
Ø
Справи
про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як
висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та
застосовані норми права
Ø
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що
спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка
померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Ø
Спадкування
здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємці за законом одержують право
на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує
право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення
їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її
прийняття (статті 1217, 1258 ЦК України).
Ø
Статтею
1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження
фізичної особи на випадок своєї смерті.
Ø
Відповідно
до ст.1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною
цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється
особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Ø
Заповіт
складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення.
Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (ст.1247 ЦК України).
Ø
Відповідно
до ст.1248 ЦК України нотаріус посвідчує
заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою
загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати
заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних
засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і
підписаний ним.
Ø
Згідно
зі ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час
скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт.
Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у
тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує
попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Ø
Статтею
1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування
почергово.
Ø
Кожна
наступна черга спадкоємців за законом одержує право на
спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від
права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття,
крім випадків, встановлених ст.1259 цього Кодексу.
Ø
За
змістом ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за
законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та
народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Ø
У
другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри
спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст.1262 ЦК
України).
Ø
Обґрунтовуючи
позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що її брат при складанні оскаржуваного
заповіту не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.
Ø
Стаття
225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною
фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій
та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до ч.1 цієї статті
правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не
усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути
визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом
інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Ø
Правила статті
225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано
недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому
стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла
керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для
визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд
зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б
однієї зі сторін.
Ø
Справи
про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як
висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Ø
Зазначений
висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у
постановах ВС від 02.11.2021 у справі №369/12666/15-ц (провадження 61-13359св21), від 05.04.2022 у справі №686/4148/15-ц (провадження №61-13566св21).
Ø
Крім
того, ВС у складі Об`єднаної палати КЦС у постанові від 11.11.2019 у справі №
496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання
правочину недійсним згідно з ч.1 ст.225 ЦК України може бути лише
абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення
своїх дій та керувати ними.
Ø
Відмовляючи
у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й
апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на час
складення заповіту – 17.11.2014 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати
ними, що підтверджується висновком судово-психіатричного експерта №874 від 16.12.2016,
дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Будь-яких
інших доказів, які б підтверджували абсолютну неспроможність особи в момент
вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними позивач також
не надала.
Ø
З
висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і касаційний суд,
оскільки судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи, тому
підстави для їх зміни або скасування відсутні.
Ø
Доводи
про невстановлення фактичних обставин справи, які мають значення для
правильного вирішення в частині первісного позову, ненадання належної оцінки
зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного
вирішення справи, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються
змістом судових рішень, які у вказаній частині відповідають вимогам цивільного
процесуального законодавства.
Ø Відхиляє касаційний суд і доводи стосовно того, що висновок судово-психіатричної експертизи № 874 від 16 грудня 2016 року міститись розбіжності та грубі неточності, оскільки заявником не було заявлено про необґрунтованість цього висновку шляхом звернення з клопотанням про призначення повторної експертизи на стадії розгляду справи у суді першої інстанції.
Немає коментарів:
Дописати коментар