📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/115773490
👨⚖️Суддя-доповідач: Лідовець Р. А.
✅У випадку, якщо б позивач не був спадкоємцем першої черги, він дійсно не мав би підстав звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, аж доки б не дізнався про існування заповіту і така обставина могла бути підставою для подання заяви про надання додаткового строку для прийняття спадщини
✔️Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Частиною першою статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини суд визнав поважними.
Законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подачу заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи. Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Предметом спору є встановлення додаткового строку для прийняття спадщини позивачеві, оскільки останній після смерті своєї матері, будучи її спадкоємцем за заповітом, пропустив строк для прийняття спадщини. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що він до 2021 року не знав про існування заповіту, проживав за межами території України, тому не звертався до нотаріуса з відповідною заявою протягом визначеного законом строку.
Разом з тим, ОСОБА_2 заперечувала проти заявлених вимог та вказувала, що відсутні підстави для поновлення строку для прийняття спадщини.
Встановивши, що позивач є сином померлої, а відтак незалежно від наявності заповіту на його ім`я, він, у випадку, якщо бажав би прийняти спадщину, мав можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність у цій справі підстав для надання додаткового строку для прийняття спадщини.
У випадку, якщо б позивач не був спадкоємцем першої черги, він дійсно не мав би підстав звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, аж доки б не дізнався про існування заповіту і така обставина могла бути підставою для подання заяви про надання додаткового строку.
Спадкове законодавство засновується на принципі переваги формального волевиявлення спадкодавця (заповіту) над положеннями закону, спадкоємці за законом спадкують тільки у випадках відсутності заповіту, визнання його недійсним, нерозподілення заповідачем усієї спадщини або неприйняття (відмови від прийняття) спадщини спадкоємцями, призначеними у заповіті (частина друга статті 1223 ЦК України).
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки незалежно від наявності заповіту позивач є спадкоємцем першої черги за законом, і відсутність даних про існування заповіту ніяк не впливала на його волевиявлення щодо подачі заяви про прийняття спадщини за законом. Проте, така заява позивачем у шестимісячний строк подана не була. Про наявність об`єктивних причин, що унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини позивач не зазначає.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 711/5488/18 (провадження № 61-14553св19), від 07 серпня 2019 року у справі № 645/5049/17 (провадження № 61-2119св19).
Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у судових рішеннях Верховного Суду, які зазначені в касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші обставини справи, відмінні від обставин справи, що є предметом касаційного перегляду. Зокрема, у справі, яка переглядається, установлено, що позивач з 1994 року проживав у США, повідомити нотаріусом про наявність заповіту було неможливим.
Посилання касаційної скарги про неврахування судом волі спадкодавця є безпідставним, так як суди не ставили заповіт на ім`я заповідача під сумнів, а спір стосувався визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Проте, через значний пропуск без поважних причин цього строку суди не знайшли підстав для задоволення позову в цій частині.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення позивача про розгляд справи судом апеляційної інстанції, оскільки у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 13 квітня 2023 року про отримання електронних повісток (а. с. 125), довідка про доставку повідомлення у додатку «Viber» про розгляд справи 01 червня 2023 року (а. с. 140), рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 143), довідка про доставку повідомлення у додатку «Viber» про розгляд справи 08 червня 2023 року (а. с. 148). Зазначене свідчить про дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи. Крім того, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи апеляційним судом було відмовлено та проведено судовий розгляд за участі представника ОСОБА_1 - адвоката Марущак В. І.
При цьому згідно із частиною п`ятою статті 130 ЦПК України, вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині без змін.
#судовапрактика #спадковіспори
🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp
Немає коментарів:
Дописати коментар